В нашій бібліотеці є читачі, які пишуть книги. Світлана Кожевник, наша активна читачка, яка займається на курсах української мови, пише і друкує байки, казки. Нещодавно пані Світлана подарувала свою книгу Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці.
Пропонуємо Вашій увазі дуже цікаву байку Світлани Кожевник "Муха-вередуха,
Трутень та Бджола"
Муха-вередуха, Трутень та Бджола
Байка
На пасіку Зелена Муха залетіла (немовби так, для діла),
Та, видно зразу – вередлива.
І, мабуть, звідки прилетіла
Її там гнали із гостей щосили!
Так захекалась вона, що ледве дух перевела!
А потім вмилась і помила ніжки,
Від пилу крильця обмахнула.
Запрошень не чекала – сама по вуликах гайнула.
Де біля вічок Бджола меду крапельку згубила,
Вона, трудяга, все начисто доїла!
(Так гарно все переробила –
Неначе не собі – комусь годила!)
Але, чи крапель меду не наїлась,
Чи, може, все ж таки об’їлась,
Бо стала лаяти усе підряд
(як не зодягнутий в негоду), умістившись на колоду:
«Вулики стоять не вряд, гудуть бджоли невпопад,
Меду мало й несолодкий, і вода не та,
Що учора ще була!
Геть усе занапастили! Де мені набратись сили?!».
Отак Муха голосила (й звідки бралась тільки сила?!).
Усім вона з наукою своєю то лізе в очі, то лізе в вуха
(Проте на пасіці її давно ніхто не слухав).
Аж, гульк, узріла Муха Трутня-товстуна.
Лежав він, їв, примружив очі – та так із ранку і до ночі!
О, як побачила це Муха –
Напала на чужого чоловіка, як на невістку зла свекруха:
«Ти гляди, я вся у праці:
Зранку і до ночі усіх вас вчу, як жити!
Тобі що заважає з вулика повимітати крихти
Й підлогу там помити?!
І хто ж тебе розгодував, ледащо?
Й родився на світ Божий нащо?!»
Та на мушині крики Трутень з місця і на крок не двине.
Він добре знає своє діло, і звичаї свої ніколи не покине.
А Муха вся від злості аж зійшлася нанівець –
Тут і на пасіці урвався всім терпець!
Почали на Муху всі кричати, з пасіки Зелену проганяти.
Аж ось летить до вулика цього Бджола.
Ледве-ледве тягне в лапках з медом два відра.
Їй, бідній, годувати вже сім’ ю пора,
Бач, виглядають з вулика голодний чоловік і дітвора.
Ніколи їй слухати,
Бо теревені ці ніколи не доводять до добра!
Але ця навіжена все ж не відступає,
В лице дзижчить,
Що Трутень в неї і ледащо, і жиром очі запливли.
Але ж у Бджоли повний вулик дітвори!
Зумій сама усіх узуй, вдягни та прогодуй.
А тут ще лізе та бентежить Муха –
Того й гляди або вкраде чого чи вкусить!
Не стерпіла Бджола, спокійно Мусі цій відповіла,
Що в неї до її проблем немає діла,
І Трутень, хоч товстий, та не ледащо.
- Гляди, - вулик повний дітвори.
А діти – то велике щастя, що не говори!
А ти чужого, Мухо, не займай,
Непрошеною в гості не влітай.
Ти порозганяла усіх своїх мушат –
Помийниці від них кишать!
Так довела своє життя до сраму,
Не лізла б ти з своїм уставом до чужого храму!
А я мати, і в мене свій життєвий досвід і устрій –
Уберегти всіх від хвороби
Та примножити бджолиний рій!».
2016
Немає коментарів:
Дописати коментар